***

Навчання своє завжди починав здаля.
Велів, щоб тривогу кожну чи забаганку
Топили у жовтих хвилях старого Гангу,
Мов царське, але небажане немовля.

Велів, щоб зрікались обрисів і облич,
Молились на порожнечу, на біле світло.
О, як там співало, ах, як умирало й квітло,
Мішало парфумів пахощі і смоли.
І часом вривались у тихі, суворі сни
Веселі і злі боги, золоті слони.

Фото Pete Linforth