Солоне

Ми подібні до свого краю завжди, усюди –
Ми такі й на дотик…
У солоних степах над морем – солоні люди,

полинові люди,
золотаві соти.
У солоних горах над степом – птахи і хмари,
Над солоною спекою марево тонко марить.
Всі солоні пішли за вітром, за білим димом,
І ніхто не дізнався навіть, що стало з ними.
І не бачив ніхто – зігрітий колись руками
Плакав камінь.

Фото Ryan McGuire